66th day of the war

Hi friends. Another report from Ukraine.
Over time, it becomes harder to write about the war, because it lasts a very long time, and we get used to violence, deaths and terrible news every day. This is how our mind works, it gets used to absolutely everything.

In the photo is my first rafting on the Dniester. Last year I decided that it would be interesting to ride a kayak for 100 days 100 km along the river. It was wonderful, I have never seen such beautiful nature. It was the last trip in peacetime, the last good impressions, the last time I felt happy and made plans for life. Now it is in the distant past, but I still fondly remember the times when you had an oar in your hands and were surrounded by the picturesque nature of free Ukraine.

Every day we have air alarms that no longer cause fear, but simply irritate. Far fewer people are already hiding in bomb shelters, just standing near shops and waiting for the alarm to end (during an air alert, all establishments close). This anxiety can last for several hours, which destroys the plans for the day.

Now I use Blip as a diary, so I'll write down my status to see if I'm on the right track.
I've been feeling really bad lately. Emotionally burned for a long time, and now even more physical exhaustion and lack of desire to do anything. I started to eat very badly, at night I realized that for several days they once a day, just forget to eat. The usual schedule of the day, which I have been building for the last few years, has completely changed and it is not in my favor.
At my age, I thought I had learned to live with autism, but such traumatic events completely hinder progress. From today, I start living on a strict schedule again, I make a schedule of all cases and try to stick to it.
It is very difficult for me to communicate with people again, I feel great anxiety during the conversation. When I communicate, I can't control the tremor, it spreads all over my body from the inside. I can hardly follow the topic of conversation and dialogue. I began to ignore household chores, often spending time reading the news instead of working. I think about scenes from the past almost all the time, I remember friends I had a few, but now there are a few left, and I don't know if we'll ever meet. I'm worried about it again because I don't know how to make new acquaintances and maintain relationships.
Almost not eating, I sleep poorly. I started dreaming about war almost every night.
It's been about a week since I stopped taking vitamins to maintain my condition. The old ones are over, it is impossible to order from America, because delivery does not work, and it is very expensive in local pharmacies. I will try to balance my mental state on my own, if it doesn't work out, I will return to treatment.

I no longer know what to write about Mariupol. The situation remains difficult, we hope for a blockade, for green corridors, for extraction, for UN assistance, but the Russians are not interested, they are deliberately trying to kill all our heroes who are in a complete blockade for 2 months.

Azovstal continues to bomb planes, tanks and artillery. After the latest bombings, the hospital for the wounded was destroyed, injuring more than 600 people. Some have already died under the rubble. Many were injured. This is another war crime of the Russian army.

All historical exhibits were taken out of the city's museums and sent to the DNR.
The occupiers stole ventilators from hospitals.
The situation in the medical sphere in the city is critical, there are no doctors or drugs. Gradually, the temperature rises, and the decomposition of corpses under the rubble creates a horrible stench throughout the city. Now the city is full of unsanitary conditions and many serious diseases that no one can help. That's how "liberation" turned the city from the 21st century into the Stone Age.

But there is also good news. lend lease for Ukraine. First, it is really a great help to our army. We have a lot of people willing to fight, but not so many weapons. Went to the military enlistment office, there were no such long queues even in the first days of the war, when everyone started buying food in stores :)
It is impossible to join the army without experience now. All those who have experience are competitively selected, for the 1st place in the army there is now a competition of 5 people. I am very proud of our people who are not afraid to give their lives for our freedom.
Secondly, lend lease for Ukraine puts a sign = between Russia and Nazi Germany. This is symbolic, but it fully demonstrates the threat posed to the world by the Putin regime.




----ukr
Добрий день друзі. Черговий репортаж з України.
З часом стає важче писати про війну, бо вона вже дуже довго йде і с кожним днем ми все сильніше звикаємо до насильства, смертей та жахливих новин. Так працює наш розум, він звикає абсолютно до всього.

На фото мій перший сплав Дністром. У минулому році я вирішив що було б цікаво поїхати на 3 дні щоб сплавитись на каяку 100км по річці. Це було чудово, ніколи не бачив такої гарної природи. Це була остання подорож до війни, останні гарні враженя, останній час коли я почувався щасливим та будував плани на життя. Зараз це вже у далекому минулому, але я все ще з теплом згадую ті дні, коли в тебе у руках весло а навколо мальовнича природа вільної України.

Кожен день у нас повітряні тривоги, що викликають вже не страх, а просто дратують. Вже набагато менше людей ховається у бомбосховищах, просто стоять біля магазинів та чекають кінця тривоги (під час повітрянної тривоги всі заклади зачиняються). Ця тривога може тривати по декілька годин, що руйнує плани на день.

Зараз я використовую бліп як щоденник, тому буду записувати свій стан щоб потім була змога зрозуміти чи на вірному я шляху.
Я дуже погано себе почуваю в останній час. Емоційно вигорів вже давно, але тепер ще більше відчувається фізичне виснаження та відсутність бажання хоч шось робити. Став дуже погано їсти, вночі зрозумів що вже декілька днів харчусь один раз на день, просто забуваю поїсти. Звичний розклад дня, який я будував останні декілька років повністю змінився і це не йде мені на користь.
За свій вік я вважав що вже навчився жити з аутизмом, але такі травмуючі події повністю відкатують прогрес. З сьогоднішнього дня знов починаю жити за жорстким графіком, роблю розклад всіх справ та намагаюсь його дотримуватися.
Мені знов дуже важко спілкуватися з людьми, відчуваю сильну тривогу при розмовах. Коли спілкуюсь вживу не можу стримати тремтіння, воно як з середини розповсюджується по всьому тілу. Майже не можу слідкувати за темою розмови та підтримувати діалоги. Став ігнорувати побутові справи, часто витрачаю час на читання новин, замість роботи. Майже не перебуваю у моменті, у думках постійно сцени з минулого, згадую друзів яких в мене було не дуже багато, а тепер залишилось одиниці та я не знаю чи зустрінимось ми колись. Знов через це переймаюсь, бо не вмію заводити нові знайомства та підтримувати стосунки.
Майже не їм, погано сплю. Став майже кожну ніч бачити сни про війну.
Пройшов десь тиждень як я перестав приймати вітаміни для підтримки свого стану. Старі закінчилися, замовити з америки неможливо бо доставка не працює, а у місцевих аптеках дуже дорого. Спробую самотужки вирівняти свій ментальний стан, якщо не вийде то повернусь до лікування.

Про Маріуполь вже не знаю що писати. Ситуація залишається важкою, ми сподіваємось на деблокаду, на зелені коридори, на процедуру екстракції, на допомогу ООН, але росіянам це не цікаво, вони цілеспрямовано намагаються вбити всіх наших героїв, що вже 2 місяці тримають оборону в повній блокаді.

Азовсталь продовжують бомбити літаками, танками, артилерією. Після останніх бомбардувань завалило шпиталь для ранених, більше 600 людей дуже сильно постраджали. Частина вже померла під завалами. Це черговий військовий злочин від російської армії.

З музеїв міста вивезли всі історичні експонати та відправили в ДНР.
З лікарень окупанти вкрали апарати ШВЛ.
Ситуація у медичній сфері у місті критична, немає медиків, немає ліків. Поступово збільшується температура повітря та розлад трупів під завалами створює жахливий сморід по всьому місту. Зараз у місті повна антисанітарія та багато важких захворювань, з якими людям ніхто не може допомогти. Ось так "звільнення" відкинуло місто з 21 сторіччя у кам'янний вік.

Але є і гарні новини. Це ленд ліз для України. По-перше, це дійсно велика допомога нашій армії. У нас дуже багато охочих воювати, але немає стільки зброї. Я ходив у воєнкомат, настільки великих черг не було навіть у перші дні війни коли всі масово почали скупати продукти харчування у магазинах :)
Потрапити у армію без досвіду зараз неможливо. Всі хто має досвід проходять конкурсний відбір, на 1 місце в армию зараз конкурс з 5 людей. Дуже пишаюсь нашими людьми, що не бояться віддати своє життя за нашу свободу.
По-друге, ленд ліз для України ставить знак = між росією та нациською германією. Це хоч і символічно, але повністю демонструє загрозу, яку несе путінський режим для світу.