151 days of war

Good afternoon, friends.

Last week was quite eventful. I try with all my might to work, to look for interesting products for the store. Unfortunately, the dollar exchange rate is getting worse, as is the payment capacity of the population, so sales are still very small. For almost half a year, we have already gotten used to this, significantly reduced costs, so even what we have is already good.
When I was in university, the exchange rate of hryvnia to the dollar was 8 to 1. Now the exchange rate is almost 40 to 1. This significantly affects all prices and makes life a little more difficult. I currently pay rent for apartments for myself and my parents in dollars, which increases the cost significantly every month. Little by little, he is thinking about moving to a cheaper apartment and paying in hryvnias, because our savings will last until winter at the most. But I am sure that in any case everything will be fine and we will manage.

As promised, I am posting a photo with a T-shirt, what I am doing. I have had some good orders and great feedback from people. I really liked that people were buying t-shirts and wearing my work, it inspired me to keep doing it no matter what. There are no sales in this area at the moment either, but the process itself is satisfying, so I will continue. If anyone is interested, I show my works on the page here
As promised, I am posting a photo with a T-shirt, what I am doing. I have had some good orders and great feedback from people. I really liked that people were buying t-shirts and wearing my work, it inspired me to keep doing it no matter what. There are no sales in this area at the moment either, but the process itself is inspiring, so I will continue. If anyone is interested, I show my works on the page here https://www.instagram.com/psy.dye.ua/

Also, when my wife and I went to the post office to deliver the order, a guy and a girl approached us and asked for help. They sell interesting chevrons and they needed people for a small photo shoot and we got them interested. After we helped them, they invited us to play board games. We politely agreed, but it was quite scary because this could be by strangers and we have a bad experience of such meetings. Since we have no friends in this city and we have never been to companies in the past 1.5 years, we decided to go and try to play with them. I was very worried and wanted not to go, but after thinking about it, I realized that I was just afraid of something unknown and I needed to use everything that life gives. And it was not for nothing. Yesterday we met and played games for several hours. There was one conversational game that horrified me to describe. There was one talking game that scared me more than anything else. It's called "bunker", there they give character cards with roles and you have to convince others that you need to be taken to the bunker. I consider myself rather weak in such communications, but in practice it turned out that I am quite good at it. I felt pretty good with this company and I didn't even get a headache (I noticed that when I talk live with people, my head starts to hurt because of strong excitement, which makes it even more difficult to communicate).
All these events strengthened my belief that everything in life happens in the best way. Even when something bad happens, it may be needed for something in the future. I try to keep a positive view of the world and be grateful to it for joy and pain, for everything that is.
Although this view of the world is not supported by anyone from my environment, I feel better that way. War is, of course, terrible and there is no excuse for it, but if I only feel anger and aggression, it will not help the situation and will only make my life worse.

The hostilities continue, but there are still no significant changes on the front line. Villages are occupied and liberated. Rocket attacks on all cities also continue. It seems that Putin's only goal is to kill more people and seize territories that will become his colonies. Aggressive wars in the 21st century are something incredibly senseless.

Mariupol.
Dissatisfaction of the residents of Mariupol with regard to the attitude of the occupiers to their needs is growing. Humanitarian aid is again the main source of food for the majority. Firstly, the wages and pensions that the occupiers began to give are not enough even for the minimum standard of living of the people. Even with exemption from payment of utility services (if they are services at all) and transportation. Secondly, the theft of the humanitarian book by the Ivashchenko family and curators from Russia led to logical consequences - it is not enough for real people. daily queues in the sun even without water. A queue to sign up, a queue to get a queue. Manifestations of dissatisfaction are increasingly aggressive. Soon Mariupol residents will begin to literally beat the collaborators.
In general, although the city has been filtered several times from all people who have any position of their own, the resistance movement is growing. Children paint flags of Ukraine around the city. People actively express their dissatisfaction with what is happening. The occupiers simply do not know what to do with a hundred thousand dissatisfied people. I am sure that one day the city will be liberated and real life and civilization will return there.

Thank you all for your support. This blog has become my reliable support in life, I have become more confident and it has even improved my skills in live communication. Thank you!
=====
Добрий день, друзі.

Минулий тиждень був досить насиченим на події. Я зі всих сил намагаюсь працювати, шукати цікаві товари для магазину. Нажаль курс доллара все гірший, як і платіжна спроможність населення, тому продажі все ще дуже маленькі. За майже пів року ми вже звикли до такого, значно скоротили витрати, тому навіть те що є - вже добре.
Коли я навчався в університеті курс гривні до доллара був 8 до 1. Зараз курс майже 40 до 1. Це значно впливає на всі ціни та робить життя дещо складнішим. Зараз я сплачую оренду квартир собі та батькам у долларах, що значно збільшує вартість з кожним місяцем. Потроху розмірковує про переїд у більш дешеву квартиру та з оплатою у гривнях, бо наших збережень вистачить максимум до зими. Але я впевненний що у будь якому випадку все буде добре і ми впораємось.

Як і обіцяв викладаю фото з футболкою, що я роблю. В мене було декілька гарних замовлень та чудових відгуків від людей. Мені дуже сподобалось що люди купують собі футболки та носять мої роботи, це надихнуло продовжувати це робити не дивлячись ні на що. У цій сфері зараз також немає продажів, але сам процес приносить задоволення, тому буду продовжувати.

Також коли ми з дружиною йшли на пошту відносити замовлення до нас підійшли хлопець з дівчиною та попросили допомогти. Вони продають цікаві шеврони та їм потрібні були люди для невеличкої фотосесії і ми їх зацікавили. Після того як ми їм допомогли вони запросили нас у гості пограти у настольні ігри. Ми з вічливості погодились, але було досить страшно бо це можна сказати незнайомі люди та у нас є невдалий досвід таких зустрічей. Так як друзів у цьому місті у нас немає і за минулі 1.5 року ми жодного разу не були у компаніях ми вирішили піти та спробувати пограти з ними. Я дуже сильно хвилювався та хотів не піти, але подумавши зрозумів що просто боюся незрозуміло чого та потрібно використовувати все що дає життя. І це було не дарма. Вчора ми зустрілись і декілька годин грали у ігри. Була одна розмовна гра, опис якої викликав у мене жах. Назвається "бункер", там дають карточки персонажів з ролями та потрібно переконати інших що тебе потрібно взяти у бункер. Я вважаю себе досить слабим у таких коммунікаціях, але на ділі виявилось що в мене непогано виходить. Я почувався досить добре і цій компаніі і в мене навіть не розболілась голова (я помітив що коли спілкуюсь вживу з людьми то через сильне хвилювання починає боліти голова і це ще сильніше заважає спілкуватися).
Всі ці події дали підкріплення моєї віри, що в житті все відбувається накращім чином. Навіть коли відбувається щось погане, можливо це потрібно для чогось у майбутньому. Я намагаюсь зберігати позитивний погляд на світ і бути вдячним йому за радість та біль, за все що є.
Хоч такий погляд на світ і не підтримує ніхто з мого оточення, так я відчуваю себе краще. Війна це звісно жахливо та цьому немає жодного виправдання, але якщо я буду відчувати тільки злість та агресію - це ніяк не допоможе ситуації і зробить моє життя тільки гіршим.

Військові дії продовжуються, але особливих змін на лінії фронту все ще немає. Села то окуповують, то звільняють. Ракетні обстріли по всім містам також тривають. Схоже що єдина мета путіна це вбити побільше людей і захопити території, що стануть його колоніями. Загарбницькі війни у 21 сторіччі це щось неймовірно безглузде.

Маріуполь. Зростає незадоволення маріупольців щодо відношення окупантів до їх потреб. Гумантіарна допомога знов головне джерело їжи для більшості. По-перше, заробітної платні та пенсій, які окупанти почали давати не вистачає навіть на мінімальний рівень життя людей. Навіть при звільненні від оплати комунальних послуг (якщо це взагалі послуги) та проїзду транспортом. По-друге, розкрадання гумантіарки родиною Іващенко і кураторами від росії призвели до логічних наслідків - її не вистачає на реальних людей. Щоденні черги не сонці навіть без води. Черга аби записатись в чергу, черга аби отримати по запису в чергу. Прояви незадоволнення все більш агресивні. Скоро маріупольці почнуть бити колаборантів в прямому сенсі.
Взагалі хоч місто і було декілька разів отфільтровано від всіх людей що мають будь яку власну позицію - рух опору зростає. Діти малюють прапори України по місту. Люди активно висловлюють своє незадоволення тим що відбувається. Окупанти просто не знають що робити з сотнею тисяч незадоволених людей. Я впевненний що місто колись звільнять та туди повернеться справжнє життя та цивілізація.

Дякую всім за підтримку. Цей блог став моєю надійною опорою у житті, я став почуватися більш впевненно та схоже це навіть покращило мої навички у живій коммунікації. Дякую вам!