345 day of war

Good day, friends!
It's been really hard for me to write lately because I'm constantly depressed state. It's hard for me to accept everything that's happening, so I'd like to just share my experiences.
Winter is usually the hardest time of the year for me. Maybe it's because of the lack of sun and the cold, but usually every winter I feel sad and apathetic. This winter surpassed everything. I have never felt so bad. During this year, life simply turned completely upside down. You have to somehow get used to the fact that you need to appreciate today, because tomorrow something may happen that yesterday will seem like the best time in your life. It happened this time as well, when the war simply overshadowed all the problems that existed before.
A lot of stress is felt right now for many reasons.
My medical documents were burned in Mariupol hospitals, so I have no deferment from the army and the possibility of working in the rear. The draft for me is sending back to Donbas as an attack aircraft. It's such a prospect and it's really scary. I understand that you need to defend your country, but it is really a very difficult choice to go to the front. Meanwhile, the city in which I now live was completely closed, and military and police officers went on a hunting expedition. According to the law, what they are doing, issuing summonses right on the street and forcibly taking people to the police station, is unacceptable, but there is no way to dispute this. Now it's really scary to go out, because you might not return home, but immediately go to war.
Also, during this year, my financial situation has completely changed. If before the war we always had enough money to rent an apartment and eat, now we have to survive. Humanitarian aid helps with food, although there is a limited list of products - you will not die of hunger. But renting an apartment is a constant headache, because according to the new hryvnia exchange rate, you have to pay much more than before, and your income from work has fallen several times.
I try to dabble in t-shirt dyeing, but that's also not very popular right now. From the sales of T-shirts, I barely earn money for dyeing materials. Although it does not bring money, it has now become a good way for me to spend time and not think about everything that is happening around. Creativity helps to survive these difficult times.
The constant stories about the new offensive, about the difficult February and March (it seems that the other months are easy) are also morally depressing. Of course, we are being prepared for this, but the information space is literally completely filled with it and it is impossible to somehow distract from depressive thoughts.
Air anxiety has also become a part of life, because many times you have to wake up and fall asleep to the sound of sirens and hope that this time you will also be lucky and a rocket will not fly into your house.
I want to believe that this year will be decisive and we will achieve victory, but what if it lasts longer? I don't know how much longer we can endure this and what will be left of the country after that. It's just pure horror
This is a very difficult time indeed and there is no end in sight. Thank you all for your support, it's hard for me to reply to all the comments, but I read everything and thank you very much.
I will also be grateful for any help with renting an apartment, because it is really very difficult now.
my paypal [email="ffeo1717@gmail.com"]ffeo1717@gmail.com[/email]



====
Доброго дня, друзі!
В останній час мені дуже важко щось писати, бо я постійно перебуваю у пригніченому стані. Мені важко прийняти все що відбувається, тому я хотів би просто поділитися своїми переживаннями.
Зазвичай зима у мене найтяжчий час року. Може це через відсутність сонця та холода, але зазвичай кожну зиму я почуваюсь сумно та апатично. Ця зима перевершила все. Настільки погано я ніколи не почувався. За цей рік життя просто повністю перевернулось. Треба якось звикати до того, що потрібно цінувати сьогоднішній день, бо завтра може статись щось таке, що вчора буде здаватися найкращим часом у житті. Так сталось і на цей раз, коли війна просто затьмарила собою всі проблеми що були раніше.
Зараз великий стрес відчувається з багатьох причин.
Мої медичні документи згоріли у лікарнях Маріуполя, тому у мене немає ніякої відсрочки від армії та можливості роботи у тилу. Призов для мене де відправка назад до Донбасу у якості штурмовика. Це така собі перспектива і це дійсно лякає. Я розумію що потрібно захищати свою країну, але це дійсно дуже важкий вибір поїхати на фронт. А тим часом місто у якому я зараз живу повністю закрили та вийшли на полювання рейди з співробітників військоматів та поліції. За законом те що вони роблять, виписують повістки прямо на вулиці та силоміць доставляють людей до військоматів - це неприпустимо, але жодної можливості якось цьому сперечатися немає. Зараз дійсно страшно виходити на вулицію, бо можна не повернутися додому, а одразу поїхати на війну.
Також за цей рік повністю змінився мій матеріальний стан. Якщо до війни нам завжди вистачало грошей на аренду квартири та їжу, то тепер нам доводиться виживати. З їжою допомагає гуманітарна допомога, хоч там і обмежений перелік продуктів - з голоду не помреш. А ось з арендо квартири це постійний головний біль, бо за новим курсом гривні доводиться платити значно більше, ніж раніше, а прибутки від роботи впали у декілька разів.
Я намагаюсь підробляти фарбуванням футболок, але це також зараз не особливо користується попитом. З продажів футболок я ледь заробляю гроші на матеріали для фарбування. Хоч це і не приносить грошей - це зараз стало для мене гарним способом провести час і не думати про все що відбувається навколо. Творчість допомагає пережити ці складні часи.
Ще морально пригнічують постійни розповіді про новий наступ, про тяжкий лютий та березень (таке враження що інші місяці легкі). Звісно що нас готують до цього, але інформаційний простір буквально повністю заповнений цим і неможливо якось відволіктись від депресивних думок.
Повітряна тривога також стала частиною життя, бо вже неодноразово доводиться прокидатись та записати під гул сирени та сподіватися що на цей раз також пощастить та ракета не прилетить тобі у дім.
Це дійсно дуже важкий час і цьому не видно кінця. Дякую всім за підтримку, мені важко відповідати на всі коментарі, але я все читаю та дуже вам вдячний.