1 year of war

Today marks exactly one year since the full-scale war began, and nine years since I first heard and saw houses being destroyed by rockets. I remember back in 2014 when I was in university, the aggression from the Russian Federation began and the first rockets flew over Mariupol. It was something terrible, and at that time we didn't understand what was happening. We were only under occupation for a few months, and that time was barely memorable. There were battles in the city, and we hardly left the house. Things were different then, not like they are now. Of course, peaceful people were killed, but that was not the main goal of the occupiers. I remember how tanks drove through the city center and how I came home and found myself in the midst of fighting. On one side, the Russians were firing grenade launchers at the Ministry of Internal Affairs building, and on the other, our soldiers with tanks were driving towards them. I saw people being shot in the center of the city and didn't know what to do. By some miracle, the soldiers took me out of that place, and I got home and didn't leave until our army finally liberated the city.

Back then, you could say we were all lucky that there wasn't so much destruction in the city. But when the full-scale invasion began, many people thought it would be the same and stayed in Mariupol, hoping to wait it out. That was a big mistake, and many of them are no longer alive.

A year ago, I woke up around 5 a.m. and immediately saw a bunch of messages saying that the war had begun. I sat down to meditate to calm myself, but I couldn't focus, and I was shaking from the stress. At 6 a.m., the first air raid siren went off, and rockets flew all over Ukraine. All airports were destroyed, and there were many videos of destruction that just couldn't fit in my head. It was like a terrible dream. There were hopes that it would all end in a few days or weeks, but now it's been a year, and there are no more such hopes.

Today we were warned about new massive shelling, but it's almost 10 am and everything is quiet so far. I believe that we will endure everything and stand our ground, as the entire civilized world provides incredible support for Ukraine.

I was also surprised at how well Biden can speak at his age, he is truly a great person. In our country, we not give chances to win the presidential elections to older people, who are always former members of the communist party of the USSR, and there is no hope that they will be adequate and represent the real interests of the people. It's interesting how things are happening very differently in other countries without such a past, and people of any age can react adequately to modern challenges and problems, as well as stay clear-minded.

I really want this year to bring an end to the war and we can start living a normal life again. This was the most difficult year, but we learned a lot and now we are confident that everything will be fine and the terror will end soon.

The photo is of my father. This photo was taken 2 days before the start of the war, February 22, 2022. It was the last pro-Ukrainian rally in the center of Mariupol.

===
Добрий день друзі!

Сьогодні рівно рік як почалась повномасштабна війна та 9 років, як я вперше почув та побачив як ракетами нищать будинки. Пам'ятаю як ще у 2014 році коли я навчався в університеті почалась агресія з боку РФ і у Маріуполь полетіли перші ракети. Це було щось жахливе і тоді ми не розуміли що відбувається. Тоді ми пробули в окупації лише декілька місяців і той час мало запам'ятався. У місті велись бої і ми майже не виходили з дому. Тоді все було інакше, не так як зараз, мирних людей звісно вбивали, але це не було основною метою окупантів. Пам'ятаю як по центру міста їздили танки та як я повертався додому та потрапив у центр бойових дій. З одного боку росіяни з гранотометів стріляли у будинок МВС, а з іншого боку наші бійці з танками їхали у їх бік. Я бачив розстріляних людей прямо у центрі міста та не знав що робити. Якимось дивом бійці мене вивели з того місця та я дістався додому та більше не виходив поки наша армія остаточно не звільнила місто.
Тоді можна сказати що нам усім пощастило та не було так багато руйнувань міста. Але коли почалось повномасштабне вторгнення багато людей думали що буде теж саме і залишались у Маріуполі в надії перечекати цей час. Це було великою помилкою і через це багатьох вже немає у живих.

Рік тому я прокинувся десь у 5 ранку і одразу побачив купу повідомлень що почалась війна. Я сів медитивати щоб якось заспокоїтись, але я не міг зібратися і мене сильно трясно від переживань. Вже о 6 ранку залунала перша повітряна тривога і по всій Україні полетіли ракети, були знищені всі аеропорти і багато відео з руйнуваннями, які просто не вкладалися у голові. Все це було як страшний сон
Були сподівання що все це закінчиться за декілька днів або тижнів, але зараз пройшов вже рік і таких сподівань більше немає.
Якщо у перші місяці війни я постійно відчував тривогу та страх що нас усіх знищать, то зараз я відчуваю лише величезну втому від усього що відбувається. Ми не обираємо де народитися та громадяном якої країни бути і якщо у звичайний час ми вільні люди, то під час війни наші права значно обмежені і це звісно сильно впливає на самопочуття.

На сьогодні нас попереджали про нові масовані обстріли, але зараз майже 10 ранку і поки що все тихо. Вірю що ми все переживемо та зможемо вистояти, адже весь цивілізований світ здійснює просто неймовірну підтримку України.
Також я був здивований наскільки Байден у своєму віці може гарно розмовляти, він дійсно велика людина. У нас в країні мине даємо шансів перемогти на виборах президента людям старшого віку, бо це завжди виходці з комуністичної партії СРСР і немає жодних сподівань що вони будуть адекватні та будуть представляти реальні інтереси людей. Цікаво як у інших країнах без такого минулого все відбувається зовсім інакше і люди у будь якому віці здатні адекватно реагувати на сучасні виклики та проблеми, а також залишатися у ясному розумі.

Я дуже хочу щоб у цьому році настав кінець війни та ми змогли знов почати жити нормальним життям. Це був найскладніший рік, але ми багато чого навчилися і тепер є повна впевненність що все буде добре та скоро настане кінець цьому терору.