375 day of war

Good afternoon, friends!
We have survived this winter! The worst is behind us, and it seems like things will only get better from now on. In the past few weeks, there have been no mass rocket attacks in Ukraine, which we were anticipating even on the anniversary of the war. It appears that Russia's missile supplies have finally run out, and they will not be able to inflict such significant damage to infrastructure anymore. Additionally, all damaged power plants in the country have been fully restored, and there are no more power outages.

It seems like time is passing by very quickly. We still remember how the war began, and we had no idea what to expect. Now, over a year has passed, and we no longer have hope that the Russians will understand and leave our land. We only hope that all of this will end someday. Currently, the war is in a state of suspension, and there are no advancements on the front line. Spring is the time when an offensive should take place, so we are waiting and hoping for the best. From last year, I got the impression that the fate of the next year could be decided in the spring. The results of the counteroffensive will determine how quickly all of this will end. This year, we have a lot of offensive weapons, so there is great hope that this spring will be decisive.

With time, fatigue from constantly dealing with the difficulties of life increases. Right now, the most pleasant thing is that it will gradually become warmer every day, and nature will come back to life. We will be able to ride bicycles in the villages and spend time somewhere other than at home. Patrols still walk the streets, but there are fewer of them, and now we carefully go out for walks because sitting at home every day has become tedious.

I also tried to find some work for my parents so they could earn a little money and have something to spend their time on. This week, I finally finished building a website for selling microgreens, and now my dad has plenty of work to do :) Sales aren't very high yet, but I think any addition to their pension will help them right now, and the work will distract them from their problems. I feel a little sad for them because we managed to get them out of Mariupol by telling them it would be like a vacation for a few weeks, and now they've been in an unfamiliar city for a year. I can tell it's hard for them to be here, but at least it's safe. We see pictures of our apartment and the overall state of the city in Mariupol, and it seems like we'll never be able to go back there.

Thank you all for your support! We are holding on and believe that we can persevere.

====

Добрий день друзі!
Ми пережили цю зиму! Найстрашніший час позаду і складається враження що далі все буде тільки краще. Останні тижні в Україні не було масованих ракетних атак на які ми чекали ще на річницю війни. Схоже що запаси ракет у РФ остаточно вичерпались і тепер у них не буде можливості завдавати таку велику шкоду інфраструктурі. Також у країні остаточно відновили всі пошкодженні електростанції та відключення світла більше не відбуваються.
Здається що час йде дуже швидко, ми ще пам'ятаємо як починалась війна, як ми ще не знали на що чекати, а вже минуло більше року. Тепер у нас немає надій на те що росіяни все зрозуміютьо та самі підуть з нашої землі, тепер є лише сподівання що все це колись закінчиться.
Зараз війна перебуває у якомусь підвішеному стані коли лінія фронта стабільна та немає ніяких просувань уперед. Весна це час коли повинен відбуватися наступ, тому ми чекаємо та віримо у краще. У мене з минулого року склалося враження що саме весною може вирішитись доля наступного року, Від резуальтатів контрнаступу буде залежити як швидко все це закінчиться. У цьому році у нас є багато наступальної зброї, тому є велика надія що ця весна стане вирішальною.
З часом також наростає втома від того що життя постійно стає більш складним. Зараз більш за все радує те що з кожним днем буде ставати потроху тепліше та почне оживати природа, можна буде знов їздити на велосипеді по селам та проводити час десь окрім дома. Патрулі все ще ходять вулицями, але їх стало менше та тепер ми обережно виходимо гуляти, бо вдома сидіти кожен день набридло.

Також я намагався знайти якусь справу батькам, щоб можна було трішки підзаробляти та було на що витрачати час. На цьому тижні нарешті закінчив писати сайт для продажі мікрозелені і тепер у батька є купа справ :) Продажів там не багато, але я думаю що будь яка прибавка до пенсії їм зараз зможе допомогти, а також робота допоможе відволіктись від проблем. Мені трошки сумно за них, бо їх вдалось вивезти з Маріуполя розповідями що це буде як відпустка, на декілька тижнів, а тепер вони вже рік у незнайомому місті. Я відчуваю як їм важко тут знаходитись, але тут хоча б безпечно. Ми бачимо по фото у якому стані наша квартира у Маріуполі та загальний стан міста і схоже що ми туди ніколи не зможемо повернутися.